• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Історія навчального закладу
• Історія

Історія закладу освіти

Архівних документів про час створення школи в селі Гайворон не збереглося, але на основі усних джерел можна встановити, що лише в кінці Х1Х століття ( після реформи 1861 року ) в селі виникла школа грамоти, яка була підпорядкована церкві. В школі навчалося 10-20 дітей більш заможних селян. Навчав їх сільський дяк. Школою була стара, покрита соломою хата, навіть без підлоги. Навчання починалося пізньої осені ( звичайно після Покрови ) і закінчувалося ранньої весни, коли учні ставали пастухами худоби, птиці. Навчали дітей читати і Закону Божому. Тому й не диво, що в селі було мало письменних людей.

В 1911 році з ініціативи сільської громади було збудоване приміщення школи на 2 класні кімнати. Селяни зібрали десять тисяч карбованців. Підрядником було земство. Граф Ржевуський, до якого звернулася громада відпустив десятину землі в кінці села і пожертвував своїх десять тисяч карбованців на будівництво. Лише в 1932 році початкова школа була реорганізована в семирічну.

В передвоєнні роки Гайворонська школа розміщувалася в двох будинках: в земській школі, де було три кімнати

( класи ), квартира для директора школи, вчительська і невеликий кабінет для технічного устаткування ( прилади, наочні посібники, тощо ), а також коридору, який перегородили і зробили ще одну класну кімнату. А ще навчання проводилося в пристосованому приміщенні колишнього будинку, жителів якого розкуркулили. Це була так звана “Нижня школа”, де було чотири класні кімнати , вчительська, тут в основному навчалися діти початкових класів. Вчителі мали декілька квартир, також їм були підпорядковані будинки розкуркулених.

Звичайно, навчання проводилося в дві зміни, тому що учнів було багато (350-400 чол.). Школу відвідували не лише діти з Гайворона, а й з таких сіл, як Рогізна, Петрашівка, Біліївка, частково Березни.

Умови були надто важкі, але учні навчалися успішно. В школу йшли дуже рано, село оживало з гамором учнів, які йшли з Біліївки розгрузлою від дощів, негоди дорогою, чіпляючись за людські тини. Підручники учні купляли в кооперації. В кінці навчального року вони обмінювали їх на ті, якими мали користуватися в наступному класі.

В 30 роках директором школи працював Гріщенко М.Я., він же навчав дітей біології та географії. Вчителем математики був Соколюк С.А., фізики – Будник І.І., мови – Монько П.К., Ільницький П.Т.. З початковими класами працювала Радомська О.П.. В 1938 році директором школи став Гнидюк І.А., який на початку війни пішов на фронт. Школу очолив Парубченко К.Я.

Вчителі приділяли максимум зусиль , щоб усі школярі навчалися так, як треба, мали знання. Уже на той час в школі працювали гуртки: танцювальний, співочий, топографічний, драматичний, юних натуралістів. Учні школи були учасниками районних змагань з топографії, брали участь в оглядах-конкурсах з художньої самодіяльності. В

місцевому клубі постійно ставили вистави. Між школами проводили змагання по успішності, відвідуванню, дисципліні. Нагородою був перехідний прапор. Гайворонська школа безпосередньо змагалася з Березянською.

Відмінників на свята нагороджували підручниками, зошитами, іграшками. В приміщенні школи знаходилася невеличка бібліотека, бібліотекарем якої працювала Гонтарук К.Д.. В розпорядженні школи була земельна ділянка площею 1,5 га., яку обробляли парою шкільних коней. В 1939 році школа була реорганізована в середню. В 1938-1941роках у школі навчалося 406-420 учнів.

Багато тих учнів ставали студентами вищих і середніх спеціальних закладів, відомими людьми. Наш земляк Сліпенчук Тимофій , був обраний депутатом Верховної Ради України.

З ініціативи Т. Сліпенчука було прийнято рішення про будівництво в Гайвороні середньої школи. Воно розпочалося в 1940 році, йшло швидкими темпами. До середини 1941 року будівництво завершувалося, восени школа мала прийняти учнів.

Але червень 1941 року не дав здійснити мрії ні селян, ні учнів. 21 червня відбувся перший випуск учнів 10 класу. Курс середньої школи закінчили 22 учні. Хлопців в перші дні війни мобілізували на фронт. Директор школи, вчителі також стали на захист Батьківщини. В липні 1941 року село було окуповане німцями. Приміщення школи було пограбовано. Витягнуті віконні рами, зірвана підлога – всі ці матеріали були вивезені до села Рубченки, де було збудоване невелике приміщення для німецької кущової поліції. Поліцаї керували і наглядали за нашим селом. Майже щоденно вони приїздили бричкою в село і “ наводили “ тут “порядки “.

У “ Верхній школі “ помістили перекладача, а в класних кімнатах організували навчання сільських дітей. Але воно тривало не довго, діти з такої школи швидко розбіглись. В “ Нижній школі “ розташувалася сільська управа. Саме звідси відправляли людей на роботу в Німеччину.

Згодом приміщення нової школи перетворено на склад, а після вигнання фашистів тут зробили зерносховище.

В ніч з 31 грудня 1943 року на 1 січня 1944 року село було звільнене від фашистів. З січня 1944 року почалося навчання в обох приміщеннях школи. Звичайно, умови були надто важкими: холод, відсутність підручників, навчального приладдя та й учителів теж. Слід відмітити, що зошити робили з пожовклого паперу, різних шпалер та цементних мішків, а писали чорнилом, виготовленим з сажі та червоного (столового буряка.

Директором школи була призначена Монько Параска Кузьмівна. Звичайно, потрібної освіти вона не мала, але організатором була непоганим і вимогливим.

У наступні роки повернулися з війни вчителі-інваліди, в тому числі і Мельничук Дмитро Устимович, який очолив

семирічну школу до 1949 р.

Навчання було важким. Пічне опалення не обігрівало приміщення, часто чорнило в чорнильницях замерзало, розігрівали його під час перерв біля груби. Зошитів було обмаль, не було підручників навіть у вчителів. Навчання в 8-10 класах було платним (150 крб.) . Тому багато учнів залишили школу і пішли працювати. Але педагогічний колектив прикладав максимум зусиль для покращення навчально-виховного процесу. При школі створили гуртки для позакласної роботи з дітьми: історико-географічний ( керівник Доценко П.Д. ), математичний (керівник Вірідарська О.Є.) , літературний ( керівник Монько П.К.), спортивно-фізкультурний ( керівник Лада О.А.).

Школа поступово набирала належного вигляду, територія впорядковувалась. Було організовано деревонасадження на території школи і населеного пункту, відновлено роботу на навчально-дослідних ділянках. У цьому велика заслуга учнів та вчителів. Заготовляли дрова, з Логвина возили торф ( це в канікулярний час ), а влітку збирали лікарські рослини. За здану продукцію одержували частину підручників, а для школи – дрова. Крім того, більшість учнів працювали в колгоспі за гарячий сніданок. Так пройшло кілька післявоєнних років.

Постало питання про відновлення приміщення школи. За два роки його було відремонтовано: поставлено віконні рами, постелено підлогу, встановлено дверні блоки, і в 1949 році учні мали можливість навчатися в оновленому двоповерховому будинку. Директором школи було призначено Парубченка Каленика Івановича; кадрового військового офіцера. Шкільний колектив поповнився не лише учнями (їх було тоді 400 ) , а й педагогами з вищою освітою: Романюк А.А., Курбас М.П., Артеменко М.М., Петренко В.А.. 27 лютого 1950 року розпочалося навчання в одну зміну в основному будинку школи.

Коментарi